Відношення до лікування у хворих на цукровий діабет та психосоціальна реабілітація
Томаревська, О.С. Відношення до лікування у хворих на цукровий діабет та психосоціальна реабілітація / О.С. Томаревська // Тези 58 науково-практичної конференції студентів та молодих вчених Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з міжнародною участю : "Актуальні проблеми сучасної медицини" (28-31 жовтня 2003 р.) - Київ. - 2003. - С. 40-41.
Цукровий діабет являє собою розповсюджену ендокринопатію, що розвивається під впливом сукупності чинників, у тому разі й під впливом психосоціальних факторів у виникненні та стабільності перебігу діабету. Психічне напруження може привести до розвитку діабету в результаті перевантаження коркових процесів, розгальмуввання підкоркових гіпоталамічних центрів, що призведе до порушення нервово-гуморальної регуляції. Досягнення і тривале підтримання компенсації при діабеті неможливо без активної участі хворого у лікувальному процесі. Результати дослідження свідчать про високу розповсюдженість депресивних (44%) і тривожно-фобічних станів (45%) у хворих діабетом, що в 8 - 10 разів перевищує популяційні показники. Відношення хворого діабетом до лікування при проявах депресії виражається у фаталістичному типі (характеризується уявленням в тому, що покращення стану випадкове або зв'язано зі спадковими факторами, при цьому заперечується необхідність особистого приймання участі у лікувальному процесі) і лікарському типі (при цьому пацієнт переносить повністю відповідальність на лікаря і тому повністю відмовляється від самостійної участі в процесі лікування). Відношення хворого на цукровий діабет до лікування при проявах тривоги виражається у самостійному типі (характерна співпраця в процесі лікування, щоб самостійно справлятися з хворобою). Виявлення основних варіантів відношення до лікування відкриває перед практичним лікарем можливості впливу на позицію хворого. Для здолання "фаталістичного" відношення використовують методики підвищування власної відповідальності хворих такі як демонстрація випадків ефективної компенсації діабету. При "лікарському" типі використовують стратегію помірної конфронтації. При надлишковій самостійності пацієнта контролюють надлишкову концентрацію хворого на "боротьбі" з хворобою технікою зниження значимості захворювання. Враховуючи схильність до надлишкової регламентації лікування і розпорядку дня, важливо підкреслити можливість і важливість збереження широкого кола інтересів. Формування правильного відношення хворого до свого захворювання, перебудова харчового стереотипу, корекція порушення психічного статусу, - основні задачі психотерапії при діабеті, що включає раціональні і сугестивні техніки, аутогену треніровку, терапію творчістю, колекціюванням, мистецтвом. Виявлення особливостей поведінкових стереотипів сімейних концепцій, змін обусловлених важкою соматичною патологією, підтверджують актуальність впровадження комплексних психотерапевтичних програм реабілітації хворих на цукровий діабет.
Цукровий діабет являє собою розповсюджену ендокринопатію, що розвивається під впливом сукупності чинників, у тому разі й під впливом психосоціальних факторів у виникненні та стабільності перебігу діабету. Психічне напруження може привести до розвитку діабету в результаті перевантаження коркових процесів, розгальмуввання підкоркових гіпоталамічних центрів, що призведе до порушення нервово-гуморальної регуляції. Досягнення і тривале підтримання компенсації при діабеті неможливо без активної участі хворого у лікувальному процесі. Результати дослідження свідчать про високу розповсюдженість депресивних (44%) і тривожно-фобічних станів (45%) у хворих діабетом, що в 8 - 10 разів перевищує популяційні показники. Відношення хворого діабетом до лікування при проявах депресії виражається у фаталістичному типі (характеризується уявленням в тому, що покращення стану випадкове або зв'язано зі спадковими факторами, при цьому заперечується необхідність особистого приймання участі у лікувальному процесі) і лікарському типі (при цьому пацієнт переносить повністю відповідальність на лікаря і тому повністю відмовляється від самостійної участі в процесі лікування). Відношення хворого на цукровий діабет до лікування при проявах тривоги виражається у самостійному типі (характерна співпраця в процесі лікування, щоб самостійно справлятися з хворобою). Виявлення основних варіантів відношення до лікування відкриває перед практичним лікарем можливості впливу на позицію хворого. Для здолання "фаталістичного" відношення використовують методики підвищування власної відповідальності хворих такі як демонстрація випадків ефективної компенсації діабету. При "лікарському" типі використовують стратегію помірної конфронтації. При надлишковій самостійності пацієнта контролюють надлишкову концентрацію хворого на "боротьбі" з хворобою технікою зниження значимості захворювання. Враховуючи схильність до надлишкової регламентації лікування і розпорядку дня, важливо підкреслити можливість і важливість збереження широкого кола інтересів. Формування правильного відношення хворого до свого захворювання, перебудова харчового стереотипу, корекція порушення психічного статусу, - основні задачі психотерапії при діабеті, що включає раціональні і сугестивні техніки, аутогену треніровку, терапію творчістю, колекціюванням, мистецтвом. Виявлення особливостей поведінкових стереотипів сімейних концепцій, змін обусловлених важкою соматичною патологією, підтверджують актуальність впровадження комплексних психотерапевтичних програм реабілітації хворих на цукровий діабет.
Comments
Post a Comment